Голова Проводу Українських Націоналістів, поет, археолог, революціонер
Поет, археолог, громадський діячМісце народження: м. Житомир
Спражнє ім'я - Олег Олександрович Кандиба. Син Олександра Олеся. У 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 емігрував разом з батьками до Чехословаччини. В 1924-29 навчався в Карловому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. З 1929 - член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є. Коновальця. Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». В 1930-1931 - асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології, серед яких: «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937). В історичній науці - послідовник школи Л. Нідерле. З поч. 1930-х рр. заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» і празьких журналах «Студентський вістник», «Пробій». автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969). В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 1939-1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941-1945 переїхав до України разом з Буковинським куренем, прийняв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941-1942 жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (М) в Україні. В жовтні 1941 став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН (М) обрала його заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.5.1944 був заарештований гестапо у Львові та ув'язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944, закатований гестапівцями.
